Євангеліє говорить нам про чотирьох друзів які принесли хворого розслабленого перед Ісуса. Цей євангельський уривок є викликом для кожного із нас завдяки вірі цих чотирьох людей паралітик одержав спасіння, а наша віра чи вона приводить когось до спасіння.
Датський філософ та теолог Серен К’єркегор сказав цікаву річ: «Нам добре відомо, що Христос стосовно своїх учнів вживав вислів «послідовник». Він ніколи не шукав фанів, прихильників чи поклонників. В чому різниця між прихильником та послідовником? Послідовник намагається стати подібним до свого вчителя. Прихильник залишається персонально на відстані, захоплюється об’єктом прихильності, споглядає на нього».
Мене завжди бентежила історія Мойсея, коли за невірство чи, краще сказати, малодушність Господь сказав Мойсею, що він не введе громаду Ізраїлю до Обіцяної Землі. Мойсей двічі вдаряє по скелі і чує докір від господа: «За те, що ви не вірили мені, коли треба було показати мою святість в очах Ізраїля, не введете ви цю громаду в землю, що її я дав їм» (Числ. 20:12) (пор. Числ. 20:2-13).
Про що думали євреї, коли стояли на березі Червоного моря і дивилися як у хвилях топиться військо фараона, як у бурхливих водах плавають уламки колісниць, люди та коні.
Саме там, на березі Червоного моря, після чудесного визволення вони відчували присутність Бога та Його всемогутність. Вони знають Хто їх врятував. Побачивши поразку єгиптян, побачивши перемогу, яку їм подарував Бог, Ізраїль «повірив Господеві й слузі його Мойсеєві» (Вих. 14:31). Не просто вони повірили Богу, але так само повірили в людину, таку саму як і вони самі.