Тема Суду є основною темою цілого 25 розділу в Євангелії від Матея, а закінчується цей розділ описом цього Страшного Суду. Хоча часто можна побачити, що про цю розповідь (пор. Мт.25:31-46) говорять, як про притчу. Ця історія носить неілюстративний характер, але бачення майбутнього. Єдиний елемент «притчі» – це порівняння, коли пастух відділяє козлів від овець (пор. Мт. 25:32-33).

Ще із VIII століття до Народження Христа юдеї роздумували над кінцем Світу, а багато хто із пророків пророкував про близький День Господній. Так пророк Захарія говорить: «…І прийде Господь, Бог мій, й усі святі з ним» (Зах. 14:5). За VІ століть до Різдва Христового пророк Амос промовив такі слова: «Горе вам, що прагнете дня Господнього! Навіщо вам той день Господній? Він – темрява, не світло! Це все одно, якби хтось утік від лева й наскочив на ведмедя, або, ввійшовши в хату, сперся об стіну рукою, а його б гадина вкусила» (Ам. 5:18-19).

В цьому євангельському уривкові (пор. Мт. 25:31-46) вжито таких слів: прийде Син Чоловічий, слава, ангели, престол, суд. Всі ці слова викликають асоціації із пророцтвом пророка Даниїла (пор. Дан. 7:9-14). Це слова, що означають царювання та владу Сина Чоловічого, це те, про що пророкували пророки і про що Ісус неодноразово говорив (пор. Мт. 10:23; Мт. 16:28; Мт. 19:28; Мт. 24:30).

«І зберуться перед ним усі народи…» (Мт 25:32) на Суд, подібне видіння мав пророк Йоіль: «Ось бо в ті дні й того часу, коли заверну бранців Юди та Єрусалиму, зберу всі народи і поведу їх вниз у Йосафатову долину. Там учиню суд над ними за мій народ та за моє спадкоємство – Ізраїля; вони бо його між народами порозкидали і край мій розділили» (Йоі. 4:2). Проте в Йоіля у ролі судді виступає Сам Бог. В Матея до Ісуса відносяться такі атрибути, які в Старому Завіті притаманні тільки Богові, тобто влада над світом та царювання.

Відділення овець від Козлів у Мт. 25:32 може бути алюзією на пророка Єзекіїля «Вас же, мої вівці, – так говорить Господь Бог, – буду судити між вівцею та вівцею, між бараном та козлом. Чи ж то для вас не досить пастися на доброму пасовиську, що ви ще й те, що зостається від вашого пасовиська, топчете ногами? Чи то ж для вас не досить пити чисту воду, що ви решту її каламутите ногами, так, що мої вівці мусять пастись на витолоченому вашими ногами пасовиську та й пити скаламучену вашими ногами воду?» (Єзек. 34:17-19).

Подібну сцену з вівцями та козлами, про яку говорить євангелист Матей (пор. Мт. 25:31-46) ми знаходимо в пророка Єремії: «Я наведу на цю землю усе те, що проти неї проголосив був, усе написане у цій книзі, що пророкував Єремія про всі народи» (Єр. 25:13).

Також у пророка Йоіля: «Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій дух» (Йоіл. 3:2); «Нехай рушають, нехай зійдуть народи в Йосафатову долину! Бо там сяду я судити всі народи звідусюди» (Йоіл. 4 :12).

В пророка Софонія: «Тому чекайте мене, – слово Господнє, – до дня, коли я встану на свідчення; бо я постановив згромадити народи та зібрати царства, щоб вилити на них моє обурення, ввесь палкий гнів мій; бо мій вогонь горливий пожере всю землю» (Соф. 3:8).

Шість вчинків, про які згадується в Євангелії від Матея: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт.25:36-37), відповідають ділам тілесного милосердя, які знаходимо в Старому Завіті:

«…з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава – слідом за тобою. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: – Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс. 58:7-10).

«Нікого не утискає, заставу, що за борг узяв, звертає, здирства не чинить, убогому дає хліба, нагого одежею вкриває, на лихву не позичає і не бере відсотків, руки свої стримує від несправедливості, суди справедливі між людьми вирікає…  нікого не утискає, застави не бере, здирства не сподіює, вбогому дає хліба, нагого одежею вкриває, стримує руку від кривди, не бере лихви й відсотків, виконує мої закони, ходить у моїх заповідях, – такий не вмре за батьківські провини; ні, він буде жити» (Єз. 18:7-8; 16-17).

«Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, або тьмарив очі вдовиці? Хіба я сам з’їдав мій шматок хліба? Хіба не їв його й сиротина?… Коли я бачив бідолаху без одежі, чи злидаря, який не мав чим укритись, хіба мене не благословляли його стегна? Хіба він вовною з моїх овець не грівся?… Чужинець не спав ніколи на вулиці, перехожому я відчиняв мої двері. Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, скривав у грудях мої хиби» (Йов. 31:16-17;19-20;32-32).

«Як ворог твій голодний, нагодуй його хлібом,  як хоче пити, подай води напитись» (Прип. 25:21).

«За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду; хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим…» (Тов. 1:16-17).

«Зо свого хліба дай голодному, а з одежі – нагим. З усього того, що прибуває тобі, давай милостиню, нехай твоє око не буде зависне, коли будеш її робити» (Тов. 4:16).

«А й бідному простягни свою руку, щоб завершилось твоє благословення. Дар милосердя подай усякому живому, а й мертвому не відмов твоєї ласки. Не цурайся тих, що плачуть, і сумуй з тими, що у смутку. Не вагайсь відвідати хворого -люблений будеш за те» (Сир. 7:32-35).

В Євангелії Матея не згадано про поховання померлих, проте ми знаходимо про це згадку в книзі Товита (пор. Тов. 17:18) та в книзі Сираха (пор. Сир. 7:33). Так само ми не знаходимо в Матея про діло милосердя, що стосується допомоги сиротам та вдовам, як про це говорить апостол Яків (пор. Як. 1:27). Проте в Матея додано відвідини ув’язнених, про які немає згадки в юдейській традиції.

Кожен із нас попаде на цей Суд, хочемо ми цього чи ні, і буде нас судити непідкупний Суддя,. На цьому Суді не буде ані адвокатів, ані тих, хто може все «порішати», буде тільки я, Ісус і мої добрі чи злі діла.

Ми можемо себе заспокоювати що все буде добре бо Бог є Любов. Але в цьому і є найбільша наша біда. Нас буде судити любов по справах любові. МИ будемо близькі до виправдувального вироку наскільки наскільки близькі до ЛЮБОВІ.

Коли ми почуємо грізне: «…Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його…» (Мт. 25:41) в багатьох виникне питання чому Господи, за що? Чому Господи ти відкидаєш нас? Відповідь на це питання ми прочитаємо у очах Ісуса: «Бо Бог є Любов».

І ми згадаємо очі дівчинки-підлітка, яку ми осудили через її вагітність, згадаємо очі товариша дитинства, якого ми відкинули і не підтримали у важку хвилину його життя, згадаємо очі голодної дитини чи матері, яка просила в нас поїсти, а ми пройшли повз них, згадаємо очі тих, хто потребував нашого доброго слова, але в нас не знайшлось часу для них…

Цей Суд, про який йде мова, лякає нас не помстою та вироком, але тим, що після нього ми вже нічого не змінимо. Зараз ми ще можемо щось змінити. Святе Письмо нагадує нам: «Ось тепер – час сприятливий, ось тепер – день спасіння» (ІІ Кор. 6:2).

Ми стоїмо на порозі Великого Посту – часу покаяння та переміни нашого життя, часу, коли церковні піснеспіви налаштовують нашу душу на покаянний лад. Подбаймо про спасіння власної душі, бо: «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (ІІ Кор. 5:10).

Пророк Ісая закликав до такого посту: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись» (Іс. 58:6-7), як бачимо суть справжнього посту, щоб розділити свою поживу із вбогим, прийняти подорожнього, одіти нагого, тобто в ділах милосердя та любові. Саме про це говорить Ісус: «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25:40).

Закінчиться Суд тим, що одні «…підуть на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25:46) (пор. Дан. 12,2).

Поширити: