SoborovanniaЯкось так склалося, що Святе Таїнство Єлеопомазання протиставляється Соборуванню. Проте, якщо відкрити Катехизм «Христос – наша Пасха», то в каноні 468 читаємо: «… за спромогою це Таїнство звершують кілька священиків (згідно з чином – семеро), що унаочнює молитву всієї Церкви, тому Єлеопомазання називають ще Соборуванням» 1.

Так само у рубриках чину Таїнства Єлеопомазання є вказівка: «Чин Таїнства Єлеопомазання зветься ще Соборуванням – бо його чинять священики собором, їх – семеро» 2.

Як бачимо протиставляти один термін іншому, щонайменше, нерозумно, так само, як і нерозумно називати скорочений чин Єлеопомазанням, а повний чин – Соборуванням.

Сім послань, сім Євангелій, сім молитов, сім намащень сімома священиками, – це акт повноти Церкви, її католицтва, всього Тіла Христового, а не лише особистої молитви конкретного «цілителя» 3.

Церква допускає здійснення цього Таїнства трьома, двома і навіть одним священиком – з тим, щоб він здійснював його від імені собору ієреїв, читав усі молитви, здійснював читання і семикратно помазував хворого.

Завідувачем цієї Святої Тайни є єпископ або священик, тобто собор священиків. Приймати цю Тайну може кожен охрещений, що є у стані хвороби. Єлеопомазання може бути уділене для будь-якого хворого, наскільки б серйозним не був його стан, і здійснюється воно завжди в надії на одужання хворого.

У посланні святого апостола Якова читаємо: «Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім’я Господнє, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як він гріхи вчинив, вони йому простяться» (Як.5,14-15). Єлеопомазання може повернути хворого до здоров’я або додати йому сил, оживити надію. Церква не приходить, щоб посісти місце лікаря, коли цей уже вичерпав всі свої ресурси 4. Єлеопомазання здійснюється над християнином, старшим семи років, який страждає тілесними чи душевними хворобами. Під останніми можемо розуміти і важкий духовний стан (смуток, скорботи, відчай) – бо їх причиною можуть бути нерозкаяні гріхи.

Отець Олександр Шмеман робить цілком справедливе застереження, що не слід дивитися на Таїнство Єлеопомазання як на останнє помазання, таїнство смерті, «останній обряд». Сьогодні, коли християни виявляють чим раз більший інтерес до оздоровлення, існує небезпека, що Єлеопомазання почнуть трактувати як Таїнство здоров’я, корисне «доповнення» до світської медицини. На думку Шмемана обидва ці погляди є хибними, бо жоден не вловлює таїнственної природи цього акту 5.

Святе Таїнство Єлеопомазання, яке християнин приймає в час страждань та хвороб, уділяється для підкріплення віри в перемогу Христа над гріхом та смертю (канон 465) 6.

Це Таїнство уділяється хворим, а не тільки помираючим. «Силою благодаті Таїнства Єлеопомазання недужий стає здатний бачити у своїй хворобі Божий промисел й отримує силу зносити недугу та долати її» 7.

У Таїнстві Єлеопомазанні та його могутній молитві за хворого, Церква нагадує людині, що вона не одна, бо вона, Церква, завжди знаходиться біля неї. Вся спільнота страждає, коли страждає один з її членів: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (І Кор. 12,26). Вся спільнота, в молитві її священиків, прохає прощення, помочі й визволення з порочного кола гріха і страждання. Божа благодать зцілює немочі тіла та душі 8.

Людина страждає від недуги і Церква приходить до неї, щоб відправити Таїнство зцілення. Для тієї людини, як і для будь-якої іншої, у світі страждання можуть стати поразкою, падінням у темряву, відчаєм, самотністю. Вони можуть бути вмиранням у безпосередньому сенсі цього слова. Однак, ці ж таки страждання, можуть стати перемогою людини і життя. Церква приходить до хворого не для того, щоби замінити медицину, але приходить для того, щоби хворого узяти в Любов, в Світло й Життя Христове. Вона не просто «втішає» хворого в його стражданнях, не просто «допомагає» йому, а робить його мучеником, свідком Христа, а мученик – це той, хто бачить «відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога» (Діян. 7,56) 9.

Рекомендується, щоб особа, яка хоче прийняти Святе Таїнство Єлеопомазання перед тим відбула Сповідь. Хоча у наших требниках не знаходимо прямої вказівки на це у рубриках. Проте требник Петра Могили говорить, що той, хто хоче прийняти Святу Тайну Єлеопомазання має очистити свою душу від гріхів – Покаянням. По звершенні Святого Таїнства Єлеопомазання слід подати йому Причастя Божественних Тайн Тіла та Крові Господньої. Якщо ж хворий є дуже немічний, тобто в небезпеці смерті, то слід Причастя подати зразу, а потім уділяти Єлеопомазання 10. Подібно і Катехизм «Христос – наша Пасха» говорить, що після звершення Таїнства Єлеопомазання недужий причащається Святих Дарів – «Ліку Безсмертя» 11.

Митропомит Антоній (Сурожський), опираючись на богослова Олів’є Клемана, говорить, що існує звичай звершувати Таїнство Єлеопомазання у Велику Середу для всіх вірних для зцілення їхніх немочей та їхніх «забутих гріхів» на «оновлення душі і тіла» 12. Таїнство Єлеопомазання доступне всім, хто страдає від фізичної чи душевної хвороби. Як говорить Каліста Уер, що протягом Страсної седмиці всі запрошуються прийняти Єлеопомазання у незалежності від того, чи вони тілесно хворіють, чи ні. Бо, якщо навіть ми не потребуємо тілесного зцілення, ми всі потребуємо зцілення душі.

Останнім часом на Україні, в Православній Церкві, спостерігаємо звичай, щоб у Великому Пості здійснювати загальне Таїнство Соборування. Із Православної Церкви ця традиція прийшла і в нашу.

На мою думку, ця традиція має право на існування, оскільки в наш час мало хто може вважати себе абсолютно фізично здоровим. Як рівно, багато із нас мають душевні немочі, а тому, приготувавши себе Таїнством Примирення, можемо раз у році приступати до Соборування. Чому я говорю про немочі душі, бо у молитві освячення Єлею та у наступних молитвах ми знаходимо згадку про «… припинення усякого страждання, скверни плоті духа, і всякого зла…» 14.

Напевне, про традицію загального Соборування у дні Великого Посту потрібно ще подискутувати, але як уже говорилось, вона має право на існування і з часом ця традиція або утвердиться, або зникне.

Якби там не було, слід пам’ятати, що не має сенсу йти на загальне Соборування тій людині, яка у час Великого Посту не сповідається і не причащається Святих Христових Тайн. Це все має бути взаємопов’язане. У час Посту слід і молитися, і чинити діла милосердя, і постити, і сповідатися, і причащатися Святих Христових Тайн і якщо є можливість та бажання соборуватися.

Використана Література

  1. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Львів, 2011.
  2. Православний Катехизм «Бог живий: катехизм для всієї родини» / пер. з франц. Зоряни Курдини. Львів, 2005.
  3. Малий требник. Богослужбові і богомільні видання Верховного Архиєпископа. Рим, 1973.
  4. Репринтне видання требника Митрополита Петра Могили 1646. т.1: Київ,1996.
  5. Требник, видання Верховного Архиєпископа УГКЦ. Львів, 2001.
  6. Требник. ч.1. Київ,2006.
  7. Уэр К. Православная Церковь. Москва, 2001.
  8. Шмеман А. За життя світу: Таїнства і православ’я / пер. з англ. Роман Скакун. Львів, 2009.
Посилання
1. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Львів, 2011, ст.. 468

2. Требник. ч.1. Київ,2006, ст.. 183.

3. Православний Катехизм «Бог живий: катехизм для всієї родини» / пер. з франц. Зоряни Курдини. Львів, 2005, ст.. 264.

4. Там само, ст.. 262-263.

5. Шмеман А. За життя світу: Таїнства і православ’я / пер. з англ. Роман Скакун. Львів, 2009, ст.. 146.

6. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Львів, 2011, кан. 465.

7. Там же, кан. 466.

8. Православний Катехизм «Бог живий: катехизм для всієї родини» / пер. з франц. Зоряни Курдини. Львів, 2005, ст.. 262.

9. Шмеман А. За життя світу: Таїнства і православ’я / пер. з англ. Роман Скакун. Львів, 2009, ст.. 148.

10. Репринтне видання требника Митрополита Петра Могили 1646. т.1: Київ,1996, ст.. 446.

11. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Львів, 2011, кан. 469, ст..154.

12. Православний Катехизм «Бог живий: катехизм для всієї родини» / пер. з франц. Зоряни Курдини. Львів, 2005, ст.. 263.

13. Уэр К. Православная Церковь. Москва, 2001. ст.. 284-308.

14. Требник, видання Верховного Архиєпископа УГКЦ. Львів, 2001, ст. 105.

Поширити: