VizdЧи це був святковий парад переможця? Чи це, можливо, хода, яка виражала протест проти влади римлян? Чи це була поховальна процесія Ісуса?

Які б відповіді ми не дали на ці питання, все одно напрошується висновок, що Спаситель дійшов до того етапу Свого земного життя, коли думки про Нього поляризувалися, а ситуація балансувала на грані вибуху. Сучасний світ так само балансує на межі вибуху, щодня приходиться робити вибір між мирним Царством Христа та спокусою сили та влади…

Історія урочистого входу не завершилася два тисячоліття тому, вона продовжується і сьогодні.

В нових умовах вона повторюється, оповідаючи не лише про тих, хто жив колись, але в про нас, що живемо тепер. Можемо подивитися на учасників тих подій та подумати, яку роль ми відводимо собі.

Зазвичай, у цій події ми бачимо наступних дійових осіб:

Фарисеї та садукеї, які ніяк не могли дійти до порозуміння в богословських питаннях, але, вбачаючи в Ісусі спільного ворога, дійшли до дивного союзу.

Юда Іскаріотський  – один із апостолів, який задумав зраду і тільки чекав слушної нагоди.

Господь, знаючи все, що станеться, плаче та сумує над містом Єрусалимом.

Паломники та жителі Єрусалиму вітають Спасителя як Царя, а через кілька днів вимагатимуть Його розп’яття.

Апостоли продовжують з’ясовувати хто з них більший. Хто з них стане більшим начальником, коли Христос захопить владу. Хто з них буде у Царстві Христа сидіти по правиці, а хто – по лівиці. Проте вони перші, при найменшій небезпеці, повтікають.

Діти – єдині, крім Спасителя, позитивні герої, які щиро, по-дитячому, радіють святу.

Здається, згадали про всіх, але, на мою думку, ми забуваємо про ще одного персонажа, на якого так дуже схожі. Мова йде про віслюка, на якому їхав Христос. Віслюки, як і більшість галицьких християн (незалежно від конфесійної приналежності), надзвичайно консервативні у своїх обрядах та вперті. Вони люблять старі добрі правила, традиції, забобони: жити в одному хліві, харчуватися в один час, робити нескладну роботу, яка повторюється кожного дня, спілкуватися із тими самими людьми та подібними до себе істотами.

Якщо з ними добре поводитися, то віслюки працелюбні та витривалі, але, якщо хтось або щось йому не подобається, то він перевершить впертістю всіх. Наші брати і сестри, які називають себе християнами, нерідко своєю впертістю перевершують в стократ віслюків.

Євангельський віслюк не противиться, мовчки несе свій тягар. Віслюк не має грації коня чи могутності слона, але чомусь саме він стає твариною-Богоносцем…

Найбільшою спокусою для тварини було не сприймати радісні вигуки та вітання на свою персональну адресу. Не подумати, що так жителі Єрусалиму вітають віслюків, та не забути, що його місія лише нести Того Єдиного, хто заслуговує на ці похвали…

Як часто ми впадаємо в спокусу, що без нашої персони все завалиться, навіть і церковна громада. Та, що там одна церковна громада, але завалиться цілий світ.

Проте євангельський віслюк, зробивши свою справу, повернувся додому…

Поширити: