Потік інформації, який лине на нас із телевізорів, радіо, інтернету несе нам дуже багато негативу. Практично кожного дня ми чуємо чи читаємо про чергові жертви на дорозі, кількість вбитих та поранених у зоні АТО, про природні та техногенні катастрофи, про безробіття, про зламані людські життя.

Винятком не став минулий тиждень. Багатьох із нас шокувало повідомлення про те, що однорічний хлопчик помер від голодної смерті, і це не будь-де, а в Києві. Правда, це повідомлення потонуло в шумі довкола політичного життя в Україні (черговий корупційний скандал та недолугі спроби ГПУ домогтися притягнення чергового депутата до відповідальності). Та й випадок цей не одиничний, перед цим були інші подібні жертви, я б їх назвав жертви людської байдужості… тяжко уявляється, що діти цілих дев’ять днів просто спали, невже ніхто не чув плачу дітей…

Мені ця історія пригадала іншу, що мала місце в США 13 березня 1964 року, в Нью Йорку о третій годині ночі Кітті Дженовезе приїхала з роботи, запаркувала машину і вирушила додому. Їй треба було пройти лише тридцять метрів від дверей машини до дверей власної квартири, коли на неї напав маньяк. Згідно з газетними публікаціями, протягом тридцяти хвилин нападник ґвалтував і різав ножем свою жертву. Щонайменше 38 свідків бачили злочин частково або повністю, але жоден не допоміг і навіть не зателефонував поліції. Нація була шокована. З того часу зафіксовано і досліджено десятки подібних випадків байдужості…

За часів Христа дорогу із Єрусалиму до Єрихону називали «Кривавим шляхом», можливо, коли священик та левіт побачили зраненого, то вони думали, що розбійники є десь поруч, а, можливо, вони подумали, що то розбійник прикидається пораненим, а на меті має тільки напасти на перехожих. Не знаємо, які думки були в левіта, священика та самарянина, узагальнюючи можемо сказати, що перші два думали «що буде зі мною, якщо я зупинюсь», а самарянин подумав «що буде із цією людиною, якщо я не зупинюсь».

Можемо сказати, що ця притча про байдужість та милосердя.

Кожен із нас може опинитися в подібній ситуації: почути дитячий плач чи крик про допомогу, побачити людину, що лежить на узбіччі чи на автобусній зупинці… тоді перед кожним із нас буде вибір, від якого може залежати наше життя чи життя іншого. Кожен із нас може бути самарянином, а може бути священиком чи левітом, хтось допоможе, а хтось просто пройде повз…

Господь закінчує свою притчу про милосердного самарянина (Лк. 10:25-37) словами «…іди і ти роби так само» (Лк. 10:37).

Чи вистачить у нас бажання, часу, енергії, співчуття, щоб зупинитися та допомогти?

Чи вистачить нам сміливості зупинитись та простягнути руку???

Поширити: