Читаючи книгу Суддів, помічаємо до болю знайому ситуацію, коли ізраїльтяни забувають про Божу любов, коли їхні вороги на них нападають, вони звертаються до Бога і Він спасає їх. Вони знову забувають … знову нападають вороги і т. д. Це мені нагадало нашу приказку: грім не вдарить, мужик лоба не перехрестить, або, як тривога, то до Бога, а по тривозі, то і по Бозі… ну що ж така людина вже є непостійна.

Чому так стається? Напевне, що річ у тому, що кожен на своєму досвіді має пережити досвід вірності Бога, досвід любові Бога, кожен повинен зробити вибір на користі Бога, вирішити, що буде будувати своє життя на Слові Божому.

Наші батьки, християни, відповідно вони охрестили нас, проте нам слід пережити у своєму житті навернення, а воно полягає у тому, що в один момент ми робимо постанову, що будемо служити тільки Богові.

У Біблії ми читаємо про цікаву битву як Гедеон переміг мідіян. Проте нас ще більше цікавить те, що відбулось на початку. Як Господь наказав Гедеонові вибирати собі вояків, з якими мав іти на цю битву. Спочатку відпали, звичайно, ті, що боялись, а потім досить цікава сцена, що правда наш український переклад не передає глибини, але у церковно-слов’янському перекладі це ми бачимо. Господь наказує іти пити воду із ріки, той, хто п’є із своїх рук, той іде воювати, а той хто п’є воду, ставши на коліна, відправляється додому.

Я довго думав у чому тут річ, а справа у тому, щоб пити з рук треба, щоб руки були вільні, відповідно, зброю треба покласти на землю біля себе, а більшість якраз нахиляли свої обличчя до води, тримаючи зброю в руках. І Господь на цю битву Гедеонові вибирає саме тих, хто зброю поклав на землю, хто пив із своїх рук. Властиво, вони показали, що вони довіряють Богові наскільки, що можуть відкласти свою зброю на бік.

Це так, до болю подібно до нас, ми постійно в якихось змаганнях, в якихось «війнах», ми завжди готові Богові сказати, що Він нам не потрібний, що ми самі собі дамо ради.

«І от на початку середньої чати, коли щойно були змінили варту, продістався Гедеон із сотнею своєю до краю табору, і засурмили вони й порозбивали глечики, що були в руках їхніх. І засурмили три відділи й, розбивши глечики, схопили лівою рукою каганці, а правою сурми й закричали: “За Господа й за Гедеона!” І стали вони кожен на своєму місці навкруги табору. В таборі ж усе заметушилось, закричало та й кинулось утікати. І тоді, як ці триста сурмили, Господь обернув у всім таборі мечі кожного проти себе самих; і кинувсь табір урозтіч на Бет-Шітту, в напрямку до Церери, аж до берега Авел-Мехоли коло Таббату» (Суддів 7:1-22).

Воїни на битву не беруть ані мечів, ані щитів чи якусь іншу зброю, тільки сурми та смолоскипи. У ворожому таборі паніка вони б’ють один одного і розбігаються.

В цьому уривку, в черговий раз, Святе Писання ставить перед нами питання: Яке місце в моєму житті займає Бог? На кого ми покладаємо наші надії, коли ми в небезпеці? На владу? На ЗМІ? На союзників та партнерів? Хто чи що може дати нам щастя – от це і є наш бог. І якщо Бог не є володарем нашого життя, то значить ми впадаємо в ідолопоклонство.

Нам може здатись, що після такої величної перемоги Ізраїль вже ніколи не буде звертатись до інших богів. Зовсім ні, проходить не так вже багато часу, як вони приходять до Гедеона із проханням: «Тоді ізраїльтяни сказали до Гедеона: “Прав нами, ти сам і син твій, і син твого сина, бо ти визволив нас із рук мідіян.” Гедеон же відрік їм: “Не буду правити я вами, не буде правити вами й син мій: Господь нехай править вами.”» (Судді 8:23).

Після смерті Гедеона історія робить наступний свій виток, ізраїльтяни забувають про Бога, знову приходять інші вороги і знову народ терпить поневіряння…

Чи нам це нічого не нагадує???

 

Поширити: