Завжди думав: чому журналісти останнім часом про Церкву та священиків пишуть матеріали, м’яко кажучи, негативні.

Думаю, що тут мова не йде про втрату їхньої віри… Але в тому, що духовенство проповідує одне, а живе зовсім по-іншому. Як то кажуть: слова масні та діла пісні…

Цікаво спостерігати, коли хтось із айфона чи смартфона останньої моделі зачитує цитату із Святих Отців перших віків і роздумує, яке то зло гроші, жінки, інтернет, фейсбук, як то треба жити в простоті та чистоті.

А глянути на сторінку у соціальних мережах такого проповідника, то там таке побачиш…

Як говорить Святе Письмо: «Із повноти серця уста промовляють», а у випадку із соціальними мережами, що наповнює життя людини, в чому її сенс, – от вона те і виставляє на всезагальні оглядини…

Якщо для когось ідеал – це настанови для монашества Отців перших століть, то варто було б спочатку своє життя привести у відповідність до їхнього життя, а потім вчити інших.

Бо так вчити по книжках, без власного досвіду, це трохи пахне негарно.

«…Ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся» (Лк. 11:46).

Я поважаю спадщину Святих Отців. Вона для мене має свою цінність, але я не сприймаю те як інструкцію до виконання, інструкцію до життя.

Все ж таки не слід законсервуватись в тому. Адже Церква має проповідувати на зрозумілій мові, а основне – проповідник сам має жити тим, чого навчає, про що проповідує.

Твори Отців – це їхній досвід, який вони передали іншим. І в наш час дехто хоче бути таким собі старцем, щоб усі в нього були у послусі… Хоча він сам жодного дня ні до кого не проявляв послуху.

До всього слід підходити з розумом і без фанатизму, щоб із купіллю не вихлюпнути і дитину.

 

Поширити: