Нас, що називаємо себе християни, Ісус кличе взяти свій хрест та йти за Ним. Дослівно у Марка про це говориться так: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.  Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34-35). Спробуймо, насамперед, зрозуміти, що ці слова означають для нас та для тих, хто слухав Ісуса.

Добігає до кінця другий тиждень Великого посту. Саме перші дві неділі носять певний виклик. Перша неділя, яку ще називаємо неділею Православ’я, а дехто перейменовує на неділю правовір’я та другу неділю, в яку Церква згадує пам’ять святителя Григорія Палами.

Багато хто може заперечити, що Святитель Григорій не має жодного відношення до УГКЦ. Проте ще в далекому 1994 році Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський у своєму зверненні до вірних УГКЦ «Про єдність Святих Церков» писав наступне: «Століттями Римська Церква вагалася визнати вчення святого Григорія Палами про теозис чи обожнення, як говорять Отці Церкви. Через це вагання святого Григорія знято навіть з літургійного календаря і Служебників греко-католиків.

Євангеліє говорить нам про чотирьох друзів які принесли хворого розслабленого перед Ісуса. Цей євангельський уривок є викликом для кожного із нас завдяки вірі цих чотирьох людей паралітик одержав спасіння, а наша віра чи вона приводить когось до спасіння.